Annabelle Stephenson
Група голландських студентів нещодавно взяла участь у дослідженні, яке передбачало одну сесію віртуальної реальності з метою підвищення самосприняня та зменшення самокритики. Дослідження було спрямоване на студентів, які відомі завдяки своїй самокритичності, закликаючи їх проявляти співчуття до віртуального персонажу, який висловлював свої власні самокритичні думки.
Часта самокритика означає схильність жорстко оцінювати себе, зосереджуючись на сприйнятих невдачах і недоліках. Це передбачає встановлення високих стандартів і надто критичне ставлення до власних дій та рішень. Водночас самокритика іноді може заохочувати саморозвиток, але вона також може призвести до почуттів неповноцінності, низької самооцінки та погіршеного психічного самопочуття. Надмірна самокритика може бути шкідливою, заважаючи особистісному розвитку та сприяючи негативним емоційним станам, таким як тривожність і депресія.
Інакше, самостосування включає в себе ставлення до себе з любов’ю, розумінням та прощенням, особливо в складних ситуаціях або перед невдачами. Це відношення сприяє емоційній стійкості та загальному благополуччю, служачи як адаптивна стратегія регулювання емоцій, яка може сприяти покращенню психічного здоров’я.
Головний автор дослідження Маріт Хіддинг та колеги вирішили дослідити, чи може одна сесія віртуальної реальності знизити самокритику та покращити самостосування, давши учасникам прийняти іншу перспективу. Оскільки між самокритикою та самосприйняттям існує антагоністичне відношення, гіпотезувалося, що збільшення самосприйняття може зменшити самокритику.
Для оцінки цього дослідники розробили вправи віртуальної реальності на основі когнітивно-поведінкової техніки, відомої як “подвійні стандарти”, де учасники розглядали, як говорили б вони з другом, який виявив би подібну самокритику. Експеримент включав 68 голландських студентів психології з Університету Гронінгена у віці від 17 до 30 років, вибраних за високим рівнем самокритики за допомогою шкали самокритики та самоласки.
Учасників випадковим чином розподілено на дві групи. Одна група брала участь у сесії віртуальної реальності з техніками зміни перспективи (експериментальна група), тоді як інша група пройшла подібну сесію без цієї техніки (контрольна група).
Під час процедури учасники потрапили в віртуальне середовище для адаптації. Дослідник обговорював їх самокритику та керував їх, щоб вони виявили співчуття в наступних рольових іграх. У цих рольових іграх учасникам було наказано уявити віртуального персонажа як друга і ласкаво ставитися до нього, виражаючи свої самокритичні думки. Таких рольових ігор відбулося дві. Для експериментальної групи сесії віртуальної реальності були записані і відтворені, що дозволило учасникам переглянути сесію з перспективи віртуального персонажу та почути їх власні ласкаві відповіді. У контрольній групі цього досвіду не було.
Перед та після сесії учасники проходили тести, що вимірювали самокритику та самостосування (Шкала самостосування та самокритики), а також миттєві позитивні та негативні почуття (Візуальна аналогова шкала). Вони також зафіксували свої враження від присутності віртуальної реальності (Опитувальник групової присутності) та оцінили свої суб’єктивні враження, пов’язані з втручанням.
Результати показали, що обидві групи відчули зменшену самокритику та збільшене самостосування. Повторне відтворення сесій віртуальної реальності зі зміненими перспективами не мало вираженого ефекту, оскільки спостережені зміни були схожі у обох групах. Позитивні та негативні емоції залишалися незмінними після сесії. Дослідження підсумувало, що “одне втручання віртуальною реальністю на основі техніки когнітивно-поведінкової терапії ‘подвійні стандарти’ було ефективним у зменшенні самокритики та підвищенні самостосування значно в групі учасників з високим рівнем самокритики. Поточне дослідження показало, що як прояв співчуття, так і отримання його від себе мають значний позитивний вплив. Виявлення співчуття до когось із схожою самокритикою видається достатнім для здобуття самостосування та зменшення самокритики,” як стверджують автори дослідження.
Дослідження розкриває потенційні терапевтичні ефекти втручань у віртуальній реальності. Важливо зазначити, що хоча це дослідження не продемонструвало запланованого лікувального ефекту, воно показало зміни у самостосуванні та самокритиці в обох групах після втручання. Таким чином, залишається невизначеним, чи зміна відбулася наслідок втручання чи сталася випадково. Крім того, дослідження оцінило самостосування та самокритику негайно після втручання, а не в довгостроковій перспективі.
Часто задавані питання (ЧАП):
1. Що таке самокритика?
Самокритика полягає в жорсткій оцінці себе, зосереджуючись на невдачах та недоліках. Вона може призвести до низької самооцінки та погіршеного психічного самопочуття.
2. Що таке самостосування?
Самостосування передбачає ставлення до себе з любов’ю, розумінням та прощенням. Це сприяє емоційній стійкості та загальному благополуччю.
3. Які наслідки може мати надмірна самокритика?
Надмірна самокритика може заважати особистісному розвитку та сприяти негативним емоційним станам, таким як тривожність та депресія.
4. Які були цілі дослідження?
Дослідження мало на меті визначити, чи може одна сесія віртуальної реальності знизити самокритику та підвищити самостосування, давши учасникам прийняти іншу перспективу.
5. Яким був дизайн дослідження?
Дослідження включило голландських студентів психології, які були випадково розподілені на дві групи – одна група брала участь у сесії віртуальної реальності з техніками зміни перспективи, а інша група брала участь у схожій сесії без цієї техніки.
6. Як проходила сесія віртуальної реальності?
Учасники мали можливість розглянути свою самокритику та навчитися проявляти співчуття до віртуального персонажу, який висловлював свої самокритичні думки. Сесії віртуальної реальності були записані і відтворені, що дозволило учасникам переглянути сесію з перспективи віртуального персонажу.
7. Які були результати дослідження?
Обидві групи відчули зменшену самокритику та збільшене самостосування. Повторне відтворення сесій віртуальної реальності зі зміненими перспективами не мало вираженого ефекту, оскільки спостережені зміни були схожі у обох групах.
8. Чи має втручання віртуальною реальністю терапевтичний ефект?
Дослідження вказує на те, що одне втручання віртуальною реальністю може допомогти знизити самокритику та покращити самостосування. Однак важливо зауважити, що дослідження не продемонструвало запланованого лікувального ефекту, а тільки зміну у самостосуванні та самокритиці після втручання.
9. Є обмеження у дослідженні?
Дослідження не оцінювало віддалені наслідки втручання, а зміна була оцінена негайно після втручання.
Пов’язані посилання:
– [Багатодисциплінарні та терапевтичні аспекти віртуальної реальності](#)
— Джерело: Адаптовано з “Компедіум Віртуальної Реальності: Пропагування Самосприйняття як Стратегії Вп
The source of the article is from the blog procarsrl.com.ar
