Annabelle Stephenson
Група студентів з Нідерландів нещодавно взяла участь у дослідженні щодо однієї сесії віртуальної реальності, спрямованої на підвищення само-складності та зменшення самокритики. Дослідження зосереджувалося на студентах, відомих своїми тенденціями до самокритики, попросивши їх виявити співчуття до віртуального персонажу, що виражав свої власні критичні думки. Це дослідження було опубліковано у журналі “Behaviour Research and Therapy.”
Самокритика – це тенденція жорстко оцінювати себе, фокусуючись на сприйнятих невдачах і недоліках. Це передбачає встановлення високих стандартів і чрезмерну критичність до власних дій і рішень. Хоча самокритика іноді може стимулювати саморозвиток, вона також може призвести до почуття недоліків, низької самооцінки та погіршення психічного благополуччя. Чрезмірна самокритика може бути шкідливою, уповільнюючи особистісний розвиток та сприяючи винекненню негативних емоційних станів, таких як тривога та депресія.
У свою чергу, самосприйняття передбачає поводження з собою з доброзичливістю, розумінням та вибаченням, особливо у важких ситуаціях або перед своїми невдачами. Ця позиція сприяє емоційній стійкості та загальному благополуччю, слугуючи як адаптивна стратегія регулювання емоцій, яка може сприяти покращенню психічного здоров’я.
Автор дослідження Маріт Хіддинг та її колеги доклали зусиль для вивчення того, чи може одна сесія віртуальної реальності зменшити самокритику та підвищити самосприйняття, роблячи учасників прийняти іншу перспективу. Оскільки існує антагоністичний зв’язок між самокритикою та самосприйняттям, було припущено, що підвищення самосприйняття може зменшити самокритику.
Для оцінки цього дослідники розробили вправи в VR на основі когнітивно-поведінкової техніки під назвою “подвійні стандарти,” де учасники розглядали, як б вони говорили з другом, що показує подібну самокритику. Експеримент включав 68 датських студентів психології з Університету Гронінгену, віком від 17 до 30 років, які були відібрані за високим рівнем самокритики за допомогою шкали самокритики та самодоброти.
Учасників випадковим чином розподілили на дві групи. Одна група брала участь у сесії VR, що включала техніки зміни перспективи (експериментальна група), тоді як інші проходили подібну сесію VR без цієї техніки (контрольна група).
Під час процедури учасники потрапляли у віртуальне середовище, щоб адаптуватися. Дослідники обговорювали їх самокритику та керували їми у виявленні співчуття під час наступних рольових ігор. На цих рольових іграх учасникам доручали уявити віртуального персонажа як друга і лагідно ставитися до нього, виражаючи свої критичні думки. Такі рольові ігри відбувалися двічі. Для експериментальної групи сесії VR були записані і переглянуті, дозволяючи учасникам переглядати сесію з перспективи віртуального персонажу та слухати свої власні пристрасні відповіді. Контрольна група цього досвіду не мала.
До та після сесії учасники виконали тести, що вимірювали самокритику та самосприйняття (шкала самосприйняття та самокритики), а також миттєві позитивні та негативні почуття (візуальна аналогова шкала). Вони також повідомляли про свої враження від присутності в VR (анкета групової присутності) та оцінювали свої суб’єктивні враження, пов’язані з втручанням.
Результати показали, що обидві групи відчули зменшення самокритики та збільшення самосприйняття. Повторний перегляд сесій VR зі зміненими перспективами не мав виразного впливу, оскільки спостережені зміни були подібними в обох групах. Позитивні та негативні емоції залишилися незмінними після сесії. Дослідження підтвердило, що “одне втручання VR на основі техніки КПП ‘подвійні стандарти’ було ефективним у зменшенні самокритики та покращенні самосприйняття значно в групі учасників з високим рівнем самокритики. Це дослідження показало, що як показ співчуття, так і його отримання мають значний позитивний вплив. Показ співчуття до когось із схожою самокритикою здатний забезпечити самосприйняття та зменшення самокритики,” як зазначають автори дослідження.
Дослідження розкриває потенційні терапевтичні ефекти втручань у віртуальній реальності. Важливо зауважити, що хоча це дослідження не продемонструвало передбачений лікувальний ефект, воно все ж показало зміни у самосприйнятті та самокритиці в обох групах після втручання. Таким чином, не можна з упевненістю стверджувати, що зміна виникла безпосередньо від втручання або сталася випадково. Крім того, дослідження оцінювало самосприйняття та самокритику негайно після втручання, а не на віддалену перспективу.
Часті питання (ЧП):
1. Що таке самокритика?
Самокритика полягає в жорсткій самооцінці, зосереджуючись на невдачах та недоліках. Це може призвести до низької самооцінки та погіршення психічного благополуччя.
2. Що таке самосприйняття?
Самосприйняття передбачає поводження з собою з доброзичливістю, розумінням та вибаченням. Воно сприяє емоційній стійкості та загальному благополуччю.
3. Які наслідки може мати чрезмірна самокритика?
Чрезмірна самокритика може уповільнити особистісний розвиток та сприяти виникненню негативних емоційних станів, таких як тривога та депресія.
4. Які були цілі дослідження?
Дослідження мало на меті вивчити, чи може одна сесія віртуальної реальності зменшити самокритику та покращити самосприйняття, підштовхуючи учасників прийняти іншу перспективу.
5. Як пройшла сесія віртуальної реальності?
Учасники мали можливість проаналізувати свою самокритику та навчитися виявляти співчуття до віртуального персонажу, що виражав їхні критичні думки. Сесії VR були записані і переглянуті, дозволяючи учасникам переглянути сесію з погляду віртуального персонажа.
6. Які були результати дослідження?
Обидві групи відчули зменшення самокритики та збільшення самосприйняття. Повторний перегляд сесій VR з іншими перспективами не мав виразного впливу, оскільки спостережені зміни були схожими в обох групах.
7. Чи має втручання віртуальної реальності терапевтичний ефект?
Дослідження доводить, що одне втручання віртуальною реальністю може допомогти зменшити самокритику та покращити самосприйняття. Проте важливо зауважити, що це дослідження не продемонструвало передбачений лікувальний ефект, а лише зміну у самосприйнятті та самокритиці після втручання.
8. Чи є обмеження у дослідженні?
Дослідження не оцінювало довгострокові ефекти втручання, а зміна була оцінена лише негайно після втручання.
Пов’язані посилання:
– Behaviour Research and Therapy
— Джерело: Адаптовано від “Kompedium Wirtualnej Rzeczywistości: Promowanie Samo-ojczenia jako Strategii Radzenia Sobie”
The source of the article is from the blog hashtagsroom.com
